Агенція Іміджу України | Візит Керрі та міжнародна ситуація
22472
page,page-id-22472,page-child,parent-pageid-21678,page-template-default,ajax_fade,page_not_loaded,,select-theme-ver-2.2,vertical_menu_enabled,wpb-js-composer js-comp-ver-4.5.2,vc_responsive

Головні завдання США (демократів + республіканців)  

 

Джон Керрі

Джон Керрі

На сьогодні мирне врегулювання іранського питання – пріоритетне завдання зовнішньої політики США (демократів):

По-перше, військово-політична конфронтація Ізраїлю та Іраку є однією із головних проблем Пентагону та Білого дому. У разі початку нового конфлікту на Близькому Cході США будуть вимушені розпочати операцію проти Ірану. Сам президент США ще у 2012 р. оголосив про наміри дипломатично вирішити конфлікт, що повністю відповідало його передвиборчій програмі. 29 листопада 2013 р. він провів телефонну розмову із президентом Хассаном Роухані, яка стосувалася ядерної програми Ірану – це були перші прямі переговори керівників двох держав з 1979 року. Дипломатичні обговорення продовжуються і зараз, однак у квітні 2015 р. керівництво РФ зробило заяву про наміри передати Ірану зенітно-ракетні комплекси С-300, які дозволили б йому завадити імовірному ізраїльському бомбардуванню стратегічних уранових об’єктів (тобто заводу з виготовлення важкої води в Араку, центру збагачення урану в Фордоу та Нетензі). Власне самі американські військові досить скептично оцінюють можливості використання ВПС у проведенні таких операцій, оскільки тільки 25 ізраїльських F15I «Strike Eagle» здатні нести по одній GBU-28 – ракета, яка може знищувати добре укріплені бункери. Отож Ізраїль автоматично не зможе досягти стратегічних цілей в новій війні, оскільки ресурсів його повітряних сил просто не вистачить для знищення всіх стратегічних об’єктів Ірану (завод з переробки урану в Ісфангу, військові об’єкти в Парчині та ядерний реактор в Буширі можуть не постраждати). Якщо іранські військові отримають ще і російські ЗРК, шанси на успіх повітряного удару Ізраїлю зменшуються. Альтернативним варіантом може стати сухопутна операція із захоплення заводу в Фордоу та транспортування з нього урану в Ізраїль. Однак і тут ізраїльтяни натрапляють на тактичну перешкоду – саме в цьому районі таборує до 3-х дивізій Республіканської гвардії Ірану, які зможуть відреагувати на загрозу десанту.

Третій сценарій – це «обезглавлення» іранського уряду. У такому випадку військові бази США можуть атакувати ізраїльські війська, що, через відсутність координації штабів Ізраїлю та США, не дасть шансів останнім організувати комплекс запобіжних заходів.

Саме тому США необхідно досягти зараз або максимальних домовленостей з урядом Ірану з питання ядерної програми, або затягнути переговори для виграшу часу з метою створення належної військової інфраструктури в Перській затоці (про що свідчать наміри країн РСАД розпочати за підтримки США розробку регіонального потенціалу оборони від балістичних ракет). Останнє переорієнтовує військово-політичний вектор Білого дому зі Східноєвропейського регіону на Близький Схід. Додам, що відміна санкцій надасть можливість Ірану лише за 8 місяців збільшити загальний видобуток нафти до 4 млн барелів на день, що в перспективі викличе зміни на енергетичному ринку та вплине на ціни на нафту (що не вигідно Росії, але вигідно КНР, енергоємність економіки якої потребує значних фінансових витрат на даний ресурс). Крім цього, за даними російських експертів, станом на 2005 р. Іран розпочав будівництво залізної дороги Керман–Бендер–Аббас, яка дозволить сполучити порти Чорного моря та Перської затоки. Слід додати, що Європейський банк реконструкції та розвитку у 2004-2005 рр. виділив тільки Туркменістану 80 млн доларів США на будівництво автодоріг (також кошти були виділені Грузії та Вірменії).

Загалом формування такої інфраструктури не вигідне США і Росії, оскільки перші не зможуть більше використовувати свої морські сили для блокування поставок нафти із Ормузької затоки в Європу та Азію (для ведення економічної війни) і будуть вимушені використовувати сухопутні сили для стримування тієї або іншої країни, а це лише збільшить фінансові витрати на оборонний бюджет країни. Що стосується Росії, то вона здобуде нового конкурента в особі Ірану, який ще до введення проти нього санкцій в 2010 р. був одним із головних операторів нафти в Китай.

Стосовно Східноєвропейського регіону (тобто україно-російської війни) можна сказати таке. Якщо керівництво РФ розпочне будь-яку ескалацію конфлікту на території України з «глибокими» стратегічними перспективами (тобто захоплення Лівобережної України), це неодмінно викличе відповідну реакцію з боку Польщі, Румунії, Литви та Молдови – країн (Neue Ober Ost), які фактично є воротами в Європу. Відповідно США (у даному випадку це,  імовірно, будуть республіканці) зможуть заявити про наміри забезпечити вищезазначені держави військово-технічними засобами оборони, як це і було в 1920-у році (Польсько-радянська війна). У такому випадку китайська стратегія створення Шовкового шляху зазнає поразки.  

Головні завдання ФРН (Меркель) + візит Керрі

З іншого боку даного питання РФ може розпочати розширення конфлікту в певних районах, з метою дискредитації політики США стосовно України. Після цього, аби залучитися максимальною підтримкою з боку європейської спільноти, Меркель «нормалізує» конфлікт і фактично виведе його на новий, «мирний» рівень. Дипломатичні успіхи залізної леді-канцлера дозволять успішно лобіювати інтереси китайського керівництва в Україні: зростаючий з кожним днем рівень недовіри пересічних громадян нашої країни до кабінету Яценюка та президента Порошенка дозволить активізуватися новій силі, яка зорієнтує населення на Європу і Китай. Останній вже з кінця 2014 р. активно розпочав підтримувати Україну, підписавши новий економічний своп (вдалі домовленості Гонтарєвой із директором Народного банку Китаю) та надавши позики для будівництва дешевого житла – всі ці заходити будуть розширюватися і надалі, що лише приверне увагу українців до Пекіну. У цей же час адміністрація Обами заявила про можливість використання права вето на новий військовий бюджет США – це створює ідеальні обставини для початку ескалації конфлікту і реалізації вищезгаданого сценарію.

Імовірно, візит Керрі ставив за мету попередження розгортання таких подій: держсекретар мав домовитись із В. Путіним про принципи «непідтримки» США проведення реформ в Україні в обмін на відмову РФ в допомозі Ірану військовою технікою. Під логіку цих подій підпадає відставка Олександра Боровика – професійного бізнесмена, випускника Гарварду та претендента на посаду першого заступника міністра економіки України. 16 травня з Міністерства юстиції звільнився також Джамбул Ебаноідзе, який мав очолити реєстраційний департамент. І РФ, і КНР вигідний такий розвиток подій через вищезазначені фактори. В даному випадку американські політики програють битву, але зможуть в потім виграти війну в Східній Європі. 

Але США тут орієнтуються виключно на довгострокову перспективу: навіть у разі переходу України до табору КНР-ФРН, для будівництва інфраструктури Шовкового шляху знадобиться багато часу, що й використає Вашингтон (імовірно, «республіканський») для створення нових заворушень в Україні та Білорусії (в останній вже будується за сприяння КНР індустріальний парк «Великий камінь»). При цьому, українській лобіст у Вашингтоні М. Воробйов заявив, що завдяки позиції «жертви», Боровик зможе отримати належний рівень підтримки у майбутньому. Це і використають США для досягнення власних цілей після вирішення Іранського питання.

Додаткові положення

a)   Цілком імовірно, що після вдалих для Меркель дипломатичних переговорів, В. Путіна можуть просто змістити, оскільки як Європі, так і КНР потрібен стабільний і формально демократичний керівник РФ. Агресивний лідер-наставник, культ особи якого сьогодні сповідують 70 % росіян, ні китайцям, ні європейцям не потрібен.

b)   Найбільш комфортним для ЄС, Росії та КНР є збереження позаблоковості України і перетворення її в нейтральну буферну зону – нормалізація до стандартів 1991 р. (включаючи, у разі нейтралізації Путіна, повернення Криму, але з правом дислокації в ньому російських військ).