Агенція Іміджу України |
25154
page,page-id-25154,page-child,parent-pageid-21678,page-template-default,ajax_fade,page_not_loaded,,select-theme-ver-2.2,vertical_menu_enabled,wpb-js-composer js-comp-ver-4.5.2,vc_responsive

Україна в німецьких ЗМІ (08.02.2016 – 12.02.2016)

Автори: Ганна Денисова та Поліна Завадська

 У центрі уваги німецьких ЗМІ у період з 08.02.2016 по 12.02.2016 знаходилась Мюнхенська конференція з безпеки (21% від усіх публікацій). На неї покладалося багато надій щодо пошуків способу вирішення «сирійського питання», а тема конфлікту в Україні, у порівнянні з війною у Сирії, відійшла на другий план. Переважно видання згадували конференцію минулого року, під час якої українська криза була одним із ключових питань порядку денного, і виражали скепсис щодо перемирʼя у Сирії, адже криза в Україні вже показала, наскільки важко реалізовуються угоди про припинення вогню. Тому мало хто вірить у результативність і цьогорічної конференції. Хуберт Ветцель у статті для Süddeustche Zeitung ставить під сумнів те, що в Мюнхені зможуть вирішити нагальні світові проблеми, в т.ч. й щодо конфлікту в Україні, однак в той же час він переконаний, що «існування діалогу краще, ніж його відсутність».

Також напередодні Мюнхенської конференції декілька видань опублікували список десяти найнебезпечніших конфліктів сучасності. Після Сирії та Іраку подається й Україна. Деякі спостерігачі побоюються, що війна може перерости у «заморожений» конфлікт.

На другому місці за кількістю згадувань – новина про розширення НАТО своєї присутності у Східній Європі. Одна з причин цього розширення – конфлікт на сході України. Німецькі видання зазначають, що це буде найбільше з часів Холодної війни збільшення військових контингентів у Східній Європі.

”Вже зараз зрозуміло, що Бундесвер у 2019 р. візьме на себе провідну роль у розвитку нових сил швидкого реагування НАТО, так званому “Вістрі списа”. “Вістря списа” вважається найважливішою реакцією НАТО на українську кризу”, – акцентує увагу Stern.

Даніель Брьослер у статті на Süddeustche Zeitung пише, що це рішення є відповіддю на дії Росії, яка залякує і продовжуватиме залякувати Альянс у майбутньому, адже на діалог з НАТО Росія не йде. Генеральний секретар НАТО Йенс Столтенберг вважає, що необхідно підняти питання України на засіданні Ради НАТО – Росія. Адже український конфлікт є, врешті-решт, «дійсною причиною складної ситуації в Європі і поганих відносин [НАТО] з Росією».

 До ТОП-3 популярних тем також увійшла зустріч Папи Римського і Патріарха Кирила у Гавані. Вкотре згадувалось, що головною проблемою у відносинах католицької і православної церков є становище української греко-католицької церкви, яка, на думку Московського Патріархату, неодноразово приймала «антиросійські і русофобські рішення», що досі залишаються «кривавою раною». В Україні понад пʼять мільйонів уніатів служать месу за православним обрядом, але головою визнають Папу Римського. ”Конфлікти довкола греко-католицької церкви в Україні після розпаду СРСР обтяжили відносини між Москвою і Римом”, – пояснив експерт у статті на Focus. Інша проблема – прозелітизм католицьких місіонерів «на канонічній території Московського Патріархату», в т.ч. і в Україні. Є ще одна причина – політична. «Новий льодовиковий період в Європі», який виник через конфлікт в Україні і анексію Криму, також є однією з перешкод на шляху спілкування двох церков.

Серед інших тем:

FAZ порівняла дії Росії в Україні і в Сирії. Лоренц Хемікер пише, що в Сирії Росія повертається до класичної війни. «Україна була вчора», зазначає автор. Російське втручання у САР вже явно не схоже на гібридну війну, як у випадку з Кримом або конфліктом на сході України. Замість прихованих військ, нетрадиційної зброї і великої кількості пропаганди Росія використовує звичайні методи війни, відомі з давніх-давен.

Інший автор цього видання – Геннінг Отте – аналізує методи гібридної війни, яку проводить Росія. Це стара концепція, яку РФ використовувала ще в Грузії і у Придністров’ї, а потім почала застосовувати і в Україні. Термін «гібридна війна» описує використання повного спектру нерегулярних військ, пропагандистських і розвідувальних засобів у поєднанні з загрозою використання звичайної армії, місце дислокації якої часто навіть не приховується. Гібридна війна також супроводжується регулярними медіа-кампаніями із дезінформації населення й підбурювання національних меншин.

FAZ відзначається також тим, що не забуває про конфлікт на сході України. Анн-Доріт Бой нагадує: «Хоча війна на сході Україні змістилася з перших сторінок ЗМІ, вона ще не закінчилася. Мирна угода досі не реалізована. Це провал, який матиме руйнівні наслідки». Втім, авторка пише, що можна помітити ряд ознак того, що Путін хотів би позбутися Донбасу зараз і принаймні формально поступитися ним Києву. Соціальні виплати в самопроголошених республіках обходяться дорого, а у кишені Москви вже є Крим. Дорого обходиться і війна в Сирії, ціни на нафту падають, і санкції Заходу також роблять свою справу. Путін сподівається, що вони не будуть відновлені вдруге влітку, а отже, можливо, є шанс отримати поступки.

Проте Київ побоюється, і не без підстав, що подібний «мир» з Путіним може бути крихким. Якщо сепаратисти виконуватимуть угоду тільки «зовнішньо», і Україна лиш формально поверне контроль на своєму кордоні з Росією, це матиме катастрофічні наслідки. Проросійські сепаратисти також можуть бути підключені до охорони кордону, і Москва виграє від цього. Тому ЄС не варто навіть і поглядати в бік скасування санкцій.

Süddeustche Zeitung на початку тижня опублікувала інтервʼю з Франком-Вальтером Штайнмаєром. На запитання журналіста «Чи має Німеччина ворогів?» Міністр закордонних справ ФРН досить ухильно відповів: «Я міг би просто сказати, що зараз не час відшуковувати у зовнішній політиці категорії “друг – ворог”. Але це ідеалізм, і не відповідає реальності. Один колишній колега свого часу вимагав у Раді НАТО після початку кризи в Україні, щоб ми вирішили: Росія – наш друг чи наш ворог? … Росія, добре це чи погано, великий і важливий сусід для Європи. І добре це чи погано, вплив на неї є впливом на всю Європу. Тому я вважаю, що не просто декларувати, хто є ворог».

Bild опублікував огляд ток-шоу Майбріт Ілнер, на якому виступив Фред Кемпе, голова американського аналітичного центру «Атлантична рада» із заявою про те, що «Путін сильний не тому, що він сильний, а тому що ми слабкі». Він вказав на конфлікт в Україні і приєднання Криму до Росії. Кемпе також сказав, що слід шукати нові методи співпраці зі східними партнерами і звернути увагу на посилення санкцій Заходу проти Росії, а не на їхнє послаблення.

Ріхард Херцінгер вважає, що завдяки різного роду спекуляціям і продуманій політичній грі Путіну вдається маніпулювати над Заходом. Експерт ділиться своїми думками на Die Welt: “В Україні вимальовуються поступки Заходу, які досить важко приховати. Уряд і парламент у Києві все активніше примушують змиритися із роздробленістю власної країни”.

Юлія Смірнова висловлює гостру критику воєнних дій Росії у Сирії. Український конфлікт вона згадує в контексті схожих методів ведення війни: “Ця тактика – одночасно діяти дипломатичному і військовому фронтах – дуже добре відома Заходу із конфлікту в Україні”. Кореспондентка Die Welt нагадує: “В той час, як Путін вів у Мінську переговори щодо встановлення миру, сепаратисти за допомогою російських танків перекривали шлях українським військовим в районі селища Дебальцеве. Тоді режим припинення вогню не діяв саме для Дебальцевого”.

Разом із Деніелом-Діланом Бьомером Ю. Смірнова проводить паралель між сирійським та українським конфліктами, вказуючи на те, що досягти мирної угоди по Сирії навряд чи вдасться: прикладом слугує провал Мінських домовленостей. “Докладати зусиль до встановлення миру і одночасно розгортати війну – за традиційною логікою це не сумісно. При цьому Росія якраз дуже успішно показала, як це можна зробити, а саме – на Східній Україні”.

Focus пише про те, що голова Міжнародного валютного фонду К. Лагард наполягає на проведенні реформ в Україні. Видання згадує гучний політичний скандал із відставкою Абромавичуса: “Після відставки українського міністра економіки МВФ попередив розхитану кризою країну про можливість припинення надання кредитів допомоги”.

 Свен Афхюппе і Матіас Брюгман взяли ексклюзивне інтерв’ю у Дмитра Мєдвєдєва для Handelsblatt. Платна публікація доступна лише для підписників, але наступного дня з’явився короткий огляд ключових “месседжів”. Російський прем’єр закликає відновити економічну співпрацю з Німеччиною і скасувати санкції, а також висловлюється за будівництво “Північного потоку-2″: “Деякі лідери європейських країн вважають, що вони втратять збори за транзит газу, якщо поставка відбуватиметься не через Україну. Але я кажу так, як є: Україна – це проблемна країна, щодо якої йдеться не про наші актуальні відносини, а, на жаль, про дуже ризиковану справу”.

 Опосередковано неприємною для України є публікація Еллен Івітц. Журналісти Морітц Гатман і Максим Кірєєв у великому інтерв’ю підтверджують, що документальний фільм німецького каналу ZDF дійсно був необ’єктивним та сфальсифікованим. Вони стверджують, зокрема, що існують докази того, що один із головних персонажів, росіянин Ігор, насправді – Юрій Лабискін, який не воював на сході України, і був підкуплений.

У статті на Stern Андреас Петцольд зображує Путіна деспотом і агресором. Аналізуючи його злочинні воєнні кампанії, автор доходить висновку: “Манеру “додому в Рейх” він, напевно, піддивився у Гітлера, і вже цілком успішно реалізував в Криму та на Східній Україні”.

Огляд публікацій в німецьких медіа за останній тиждень дає підставу стверджувати, що європейці продовжують асоціювати Україну із джерелом загрози для міжнародної безпеки. За рік після підписання Мінської угоди ситуація на сході країни не надто змінилась, і позитивним знаком є те, що світ це визнає та намагається шукати нові способи вирішення кризи. По відношенню до України риторика німецьких ЗМІ наразі недостатньо однозначна, аби дати їй бодай якусь надію на реальну підтримку, але з іншого боку, вона достатьо однозначна стосовно Росії, що вже не може не радувати.