Агенція Іміджу України | Україна в німецьких ЗМІ (30.05.2016 – 03.06.2016)
25717
page,page-id-25717,page-child,parent-pageid-23067,page-template-default,ajax_fade,page_not_loaded,,select-theme-ver-2.2,vertical_menu_enabled,wpb-js-composer js-comp-ver-4.5.2,vc_responsive

Україна в німецьких ЗМІ (30.05.2016 – 03.06.2016)

Автори: Анна Денисова та Поліна Завадська

За період з 30.05.2016 по 03.06.2016 у ТОП-8 німецьких ЗМІ і на сайті федерального уряду найпопулярнішою серед тем, пов’язаних з Україною, була тема футболу (20% від загальної кількості публікацій).

Напередодні Чемпіонату Європи з футболу інформагентство DPA запропонувало власний аналіз спортивної форми команд. Готовність української збірної оцінюють так: “Після 0:1 на останньому плановому відборному матчі проти Іспанії у жовтні Україна виграла 4 гри із 5. Втім, 4:3 проти Румунії показали нестачу концентрації. Вочевидь, йдеться про третє місце у групі, але команда явно не є приємним початковим суперником для Німеччини”.

Збірна України

Збірна України

Видання Stern пише, що Чемпіон світу Самі Хедіра зробив чітку заяву щодо серйозного поєдинку проти України 12 червня у Ліллі: “З точки зору футболу небагато команд може скласти нам конкуренцію. Але ми маємо розвивати в собі цю спрагу – хотіти виграти кожен матч. Ми працюємо над цим”.

Інші популярні новини зі світу футболу:

  1. Артема Кравця не взяли до основного складу української збірної на ЧЄ.
  2. Португалець Паулу Фонсека – новий тренер донецького “Шахтаря”. Контракт підписано на 2 роки.
  3. Україна виграла останній пробний матч на ЧЄ проти Албанії із рахунком 3:1.

Багато видань опублікували також перелік позицій наших гравців на полі під час майбутнього чемпіонату.

На другому місці за кількістю згадувань – тема антиросійських санкцій. Писали про те, що попри санкції ЄС, міністр економіки Росії Олексій Улюкаєв в Штутгарті заявив, що хоче розвивати тісне співробітництво з німецькими компаніями. “Якщо ми не будемо знову будувати довіру в найближчому майбутньому, то ми ризикуємо багато втратити”, – говорить міністр.

Ця тема згадувалась і в контексті запрошення Жан-Клода Юнкера на економічний форум у Санкт-Петербурзі, який відбудеться 16 – 18 червня. В Росії майбутній візит пов’язують з надією на поліпшення відносин з ЄС. Юнкер виправдовується: “Я їду не в Москву, а на економічний саміт”, і говорить, що санкції проти РФ будуть продовжені у будь-якому разі. На питання, чи зустрінеться він з Президентом Росії Володимиром Путіним, Голова Єврокомісії відповів: “Я поговорю із тими, хто там буде”. Він підкреслив: “Я думаю, важливо, що принаймні в економічному плані робляться спроби знову наблизитись до Росії. Але у Санкт-Петербурзі не відбудеться жодного послаблення європейських позицій”.

Надія Савченко і її перший виступ у Верховній Раді – саме ця тема знаходиться на третьому  місці.

Die Welt підкреслює, що Савченко, давши присягу народного депутата в українському парламенті, пообіцяла зробити все, щоб інші українці теж повернулись на Батьківщину з російських в’язниць. Видання віддає належне сталевій волі української льотчиці: “Залізний спротив Савченко російським органам та російській судовій системі під час її майже дворічного ув’язнення зробили з неї національну ікону. На її Батьківщині, що потерпає від війни та економічної кризи, вона вважається символом мужньості і наполегливості. Вона з нещадною відкритістю і пристрастю робить виклик політичним кланам, які втягнуті у боротьбу за владу, що триває вже десятиліттями”.

Надія Савченко

Надія Савченко

Видання Bild взяло інтерв’ю у новоспеченого народного депутата. Савченко піддала німецький уряд різкій критиці за дискусії про ослаблення санкцій проти Росії: “Мене бісить, коли в Україні гинуть солдати, а в Німеччині в цей час обговорюється питання ослаблення санкцій”. Вона закликала також Захід посилити тиск на Росію: “Я думаю, що світ повинен, нарешті, зрозуміти: голод  Путіна ніколи не закінчиться. Він хоче поступово захопити інші регіони і країни, щоб перемогти. У зв’язку з цим потрібний масивний  економічний і політичний тиск”.

Серед інших тем:

FAZ взяла інтерв’ю у головного парламентера т.зв. “ЛНР” у трьохсторонній контактній групі Владислава Дейнего стосовно організації місцевих виборів на окупованих територіях.

Українські політичні партії, на думку переговірника, “не отримають права брати участь у виборах, оскільки закони ЛНР не передбачають політичних партій як таких”. До того ж, за його словами, пропозиція допустити їх до виборів “цинічна”, адже “вони [партії] пропонували знищувати людей на Донбасі”. Біженці, які виїхали з-за війни в Росію, повинні, як вважає Дейнего, “голосувати в РФ через українські консульства”. Для тих же людей, які пішли на “незайняті” (ЛНР і ДНР) території, Дейнего назвав практично непереборні перешкоди: “Той, хто виїхав, може голосувати, але тільки за старим місцем проживання“. Що ж стосується ЗМІ, журналісти “можуть писати все, що хочуть”, але для “їх присутності на засіданнях виборчкому, так само як для спостереження за підрахунком результатів, буде необхідна акредитація місцевої влади”. Українські ж канали, які “емоційно закликали до агресії проти мирних жителів”, за словами Дейнего, “можуть приїжджати на свій страх і ризик“. А ось у питанні безпеки для кандидатів, виборців і ЗМІ Дейнего, здається, готовий піти на поступки українським вимогам і допустити на Донбас міжнародну озброєну поліцію.

Загалом, перерахований Дейнего список вимог “у сумі робить неминучою повну перемогу сепаратистів”, вважає автор статті Конрад Шуллер.

Та ж FAZ згадала про порушення прав людини на сході України, посилаючись на доповідь Верховного комісара ООН з прав людини. Райнхард Везер пише, що сепаратисти встановили тиранію, в якій прав більше немає, а от на територіях, підконтрольних уряду, права порушуються дещо інакше: “За загальним визнанням це досить погано: незаконні затримання та тортури, які нібито здійснює СБУ, є серйозними порушеннями прав людини. Їм немає жодного виправдання. Від сепаратистів же не чекаєш нічого іншого, їхня влада з самого початку орієнтована на насильство і залякування”. Але якщо Україна хоче стати правовою державою, то має розуміти, що поняття “права людини” також стосується усіляких порушників і “зрадників”. Прогрес України на шляху до демократії вимірюється і тим, як вона ставиться до своїх затятих опонентів, підсумовує автор.

Ще більш негативний мотив мала публікація у Handelsblatt, присвячена катуванням на сході України. “Згідно із доповіддю ООН, і проросійські сепаратисти, і українські спецслужби систематично катують полонених, щоб домогтися зізнання провини. У доповіді Верховного комісара ООН з прав людини від п’ятниці йдеться про те, що СБУ неодноразово таємно брала бранців у полон”. Між тим, президент Петро Порошенко закликав ЗМІ не писати про Україну у негативному ключі. Порошенко сказав, що жодному журналісту немає чого боятися в Україні, “але якщо Ви готуєте негативні матеріали, я попросив би Вас цього не робити!” У статті йдеться про те, що “колишні полонені звинувачують спецслужбу у використанні електрошокерів, побиттях і погрозах про згвалтування. Закиди стосувались СБУ, тоді як у попередніх доповідях зазначалось більше порушень прав людини з боку добровольчих батальйонів”.

Spiegel і Süddeutsche Zeitung розглянули тему свободи преси в Україні. Бенджамін Біддер пише, що заявлена в квітні 2015 р. президентом Порошенко медіареволюція так і не була реалізована: громадське мовлення на Першому національному не організоване, а з обіцяної суми у 34 млн. євро канал отримав лише половину. У доповіді організації “Репортери без кордонів” говориться, що ситуація зі свободою преси в Україні амбівалентна. Цензури немає, медіа-середовище плюралістичне. Висновок щодо України – оптимістичний, “незважаючи на глибокі проблеми на гарному шляху”. У поточному рейтингу свободи преси Україна піднялася на 22 позиції – найбільший стрибок після Тунісу і Шрі-Ланки. Україна займає 107 місце у рейтингу.

Але в той же час українське медіасередовище стикається з рядом проблем: основні телевізійні мережі знаходяться в руках олігархів, які використовують телеканали як особисті “PR-відділи” у суперечках з конкурентами або політичними противниками. Змістовне наповнення телепередач сильно залежить від того, хто його контролює. Автор наводить приклад, коли на каналі “1+1” була вирізана частина кадрів з новорічного привітання Порошенка, яка стосувалася звільнення мільярдера Коломойського з посади губернатора Дніпропетровської області.

Критично оцінюють “Репортери без кордонів” і джинсу. Обурення викликала також публікація імен 5 тисяч журналістів, які ніби-то “співпрацюють з сепаратистами”, про що писалося раніше.

Катрін Кальвайт (Süddeutsche Zeitung) в свою чергу пише, що незважаючи на заяви про відсутність цензури, в України вона таки існує. Україна забороняє в’їзд у країну 17 московським журналістам, забороняє показ російських фільмів і серіалів, знятих після 2014 року, а також фільмів, знятих після 1991 р., які зображують в позитивному ключі російську поліцію і армію, десятки авторів книг з Росії не імпортуються – що це, як не прояви цензури? Втім, як стверджує, Міністерство культури, все це робиться для громадян України, аби “захистити їх від поширення нелюдських, фашистських, расистських і сепаратистських ідеологій”

Штефан Браун в статті для Süddeutsche Zeitung проаналізував, як змінювалася риторика і роль федерального міністра закордонних справ Франка-Вальтера Штайнмайєра щодо української кризи протягом останніх років. Спочатку була жорстка критика і твердість по відношенню до Москви. Штайнмайєр стверджував, що анексія Криму та дестабілізація східної України неприйнятні ні за яких обставин, адже це порушення міжнародного права, яке не можна ігнорувати. Настільки різка критика з вуст федерального міністра лунала ледь не вперше: “Визнання анексії [Криму] не обговорюється”. Нині його риторика дещо змінюється. Зокрема, щодо антиросійських санкцій. Він говорить, що санкції ніколи не  були самоціллю, і застосовуються не для того, щоб поставити таку країну, як Росія, на коліна. Ніхто не зацікавленисй в економічній загибелі РФ, і це “безумовно, не буде внеском в розбудову безпечної Європи”. Метою лишається створення стимулів, які призведуть до припинення конфлікту в Україні.

Але, незважаючи на всі посередницькі зусилля, ситуація в Україні, як і в Сирії й Лівії, на краще не змінюється. Багато політиків Німеччини починають критикувати Штайнмайєра за те, що зовнішня политика держави є “розчаруванням у марних спробах мирного вирішення конфліктів”.

Одну із таких спроб можна простежити у промові Міністра закордонних справ ФРН під час німецько-російського форуму “Потсдамські зустрічі” 30 травня 2016 у Берліні, головний меседж якої: для подолання протиріч із Росією потрібно підтримувати з нею діалог і кооперацію. “На початку варто зазначити: ми не можемо ані ігнорувати, ані прийняти жахливе порушення норм міжнародного права, яке сталося внаслідок анексії Криму та дестабілізації Східної України. Але як ми маємо на це відповісти? Було і є зрозумілим, що про визнання анексії не може бути й мови. Так само зрозуміло, що військове вирішення конфлікту в Україні не було і не є прийнятним варіантом”, – цитує дипломата офіційний портал Bundesregierung.

Штайнмайєр скаржиться: “Здається, що завжди, коли йдеться про український конфлікт, я чую тільки одне питання: “Ви впевнені, що санкції будуть продовжені?” Не те щоб це питання було якимось неправомірним. Але якщо не зважати на те, що я не можу сьогодні на нього відповісти, мене дратує, що в даному випадку недооцінюється масштаб успіху наших зусиль”.

Міхаель Штюрмер написав для Die Welt велику аналітичну статтю під заголовком “Україна – це ключ”. Автор пише про те, що ситуація між Сходом та Заходом нестабільна і сповнена загроз: “На владному рівні нові покоління не винесли урок із Холодної війни. Можливо, економічні санкції Заходу відіграли роль попереджувальних знаків на адресу Кремля, щоб той не зайшов ще далі після анексії Криму навесні 2014 р. Але можливо, що й ні. Гібридна війна на сході України, яка б давно вщухла без підтримки Москви, – це наче вентиль зла, який, залежно від обставин, треба відкрити чи закрити. У будь-якому разі, ситуація в Україні – це постійне вогнище запалення, що загрожує миру в Європі – та що там казати, – миру в усьому світі”.

М. Штюрмер обгрунтовує доцільність маневрування України між Сходом і Заходом: “Не потрібно бути пророком, щоб передбачити, що Україна може втягнути Європу у хаос, якщо Захід і Росія не розглядатимуть її як великий реформаторський проект. Виникає питання, що ж такого жахливого у нейтральному статусі України, який вже колись у неї був, якщо сусідні фіни та шведи непогано жили в нейтралітеті під час Холодної війни, спираючись на НАТО. Тоді і тільки тоді Україна зможе процвітати”.

Анреас Умланд, постійний експерт Focus, проаналізував діяльність президента Порошенка: “На середину 2016 року Порошенко, як і Ющенко, здається маленькою людиною, яку масовий рух проштовхнув на високу політичну посаду, і яка не може або не хоче скористатись даним історичним шансом. У Порошенка була (а може, і є) можливість увійти в історію своєї країни реформатором… Втім, здається, що він у кращому випадку увійде в історію країни як суперечлива перехідна фігура у політично важкі часи. У найгіршому випадку подальші невдачі можуть змусити Порошенка з ганьбою піти з посади”.

Автор перераховує 10 його найбільших помилок, визначених українською журналісткою Х. Бердинських у статті для журналу “Новое время”. Наприкінці А. Умланд зауважує, що до сьогодні в Україні один президент був гірший за іншого, і варто було б докорінно змінити цей орган влади, уподібнивши його, наприклад президенту ФРН: молодим демократіям як раз рекомендується робити ставку на парламентську форму правління.

Загалом останній тиждень позначився великою кількістю аналітичних матеріалів різного тематичного спрямування. Втім, більшість із них мала все ж негативне забарвлення, що закономірно сприятиме зростанню скептицизму серед німців щодо України.