Агенція Іміджу України | Україна в німецькому медіа-просторі у січні 2017 року
26159
page,page-id-26159,page-child,parent-pageid-21678,page-template-default,ajax_fade,page_not_loaded,,select-theme-ver-2.2,vertical_menu_enabled,wpb-js-composer js-comp-ver-4.5.2,vc_responsive

Україна у німецькому медіа-просторі:

звіт за січень 2017 р.

Автори: Анна Денисова, Поліна Завадська, Анна Вергай, Антон Тихомиров

Перший місяць 2017 року видався для України і світу інформаційно насиченим. Це позначилось і на кількості відповідних публікацій у німецькомовних ресурсах. Даний звіт описує інформаційне поле щодо України, сформоване у Німеччині за січень.

Досліджуваний масив складає усі статті, де міститься ключове слово “Україна”, у 10-ти найпопулярніших німецьких Інтернет-виданнях, німецькомовних версіях російських порталів Sputnik та Russia Today, а також офіційних сайтах німецького уряду та Міністерства закордонних справ. 

Найбільша кількість публікацій, де принаймні один раз згадується Україна – у німецькомовній версії видання Sputnik (25% від загальної кількості розглянутих статей). На другому місці – Süddeutsche Zeitung (24%).

інфографіка

У німецьких медіа в контексті України в січні домінували наступні теми:

1) санкції Заходу проти Росії (8%)

Так, голова ХСС і прем’єр-міністр Баварії Хорст Зеєхофер вимагає швидкого припинення антиросійських санкцій і включення РФ до G8. “Натомість група ХСС у Бундестазі під час останньої наради вимагала продовження дії санкцій проти Росії, поки не буде вирішений конфлікт в Україні. Канцлер Ангела Меркель (ХДС) теж виступає за те, щоб санкції залежали від прогресу у виконанні Мінських домовленостей щодо Східної України”, – зауважує Die Welt.

Новоспечений Міністр закордонних справ ФРН Зігмар Габріель зустрівся зі своїм французьким колегою, і обидва міністри також наголосили, що у них чітка позиція щодо антиросійських санкцій: без прогресу у реалізації Мінських домовленостей їх зняття неможливе.


2) російська агресія в контексті європейської безпеки (6.9%)

Велика кількість публікацій була присвячена тому, що НАТО посилює східні кордони для відлякування Росії, зокрема, в рамках операції Atlantic Resolve.

«Розташування солдат НАТО у регіоні є реакцією на дії Росії в українському конфлікті. З моменту агресії Росією українського чорноморського півострова Криму східноєвропейські країни бояться за власну безпеку» – йдеться у Spiegel.


3) нова ескалація конфлікту на сході України (6.5%)

Напередодні візиту Порошенка до Берліну на сході України спалахнули нові бої. Журналісти ще не встигли приділити велику увагу загостренню конфлікту в Авдіївці у січні, але ця тема все одно стала топовою.

Про конфлікт згадується у виступі Меркель на спільній прес-конференції з Порошенком, де канцлер висловила занепокоєння поточною ситуацією на сході України.

Коментуючи події, BILD пише, що Росія порушує міжнародні норми, цінності і принципи. Водночас на N-TV зазначається, що обидві сторони звинувачують одна одну в обстрілах, а незалежних доповідей з регіону не було.

Окрім традиційних «україно-релевантних» інформприводів, січень позначився низкою специфічних тем, таких, як:

  • доля «українського питання» після приходу до влади Дональда Трампа

На початку 2017 року тема України часто фігурувала у статтях, що стосуються американсько-російських відносин і майбутньої зовнішньої політики новообраного Президента США. Так чи інакше, в них згадується конфлікт на сході України, анексія Криму та санкції проти Росії.

Автори передбачають новий характер стосунків США та Росії, аналізують спільні сторони, що їх мають Путін і Трамп, та роблять припущення про майбутні зміни в політичних відносинах з Україною.

Фото: REUTERS/ Kevin Lamarque

У статтях видання Süddeutsche Zeitung детально описується занепокоєння України можливою зміною курсу Вашингтона, включно з публікацією В. Пінчука про болісні компроміси і негативною реакцією на це українського істеблішменту.  Автори також намагаються аналізувати особисті зв’язки Трампа с Росією, допускається навіть наявність кримінальних зв’язків.  Висвітлюється можливість того, що Трамп зніме санкції з Росії, щоб отримати підтримку у протидії Китаю.

Йост Кайзер (Spiegel) аналізує, як зміниться політична ситуація у Німеччині після обрання Трампа президентом США. Він питає: «Що ж ми робитимемо, коли із Трампом світ знову, як під час імперіалізму (тепер, дорогі “ліві”, це слово нарешті доречне), бути поділений на “зони впливу”? Де закінчується зона впливу Путіна? В Україні? В країнах Балтії? Чи аж у Польщі? І що, коли нас межа цього впливу не задовольнятиме, а от його товариша із Америки – цілком?»

  • інформаційний вплив Росії та російська пропаганда

Німецькі спецслужби опублікували доповідь, згідно якої Росія поширює дезінформацію і пропаганду в Європі, щоб дестабілізувати відносини між ЄС та США.

Існують побоювання, що російський інформаційний вплив посилиться напередодні виборів у Німеччині, але також, ймовірно, і у Нідерландах та Франції. «Від початку української кризи у 2014 р. в Німеччині поширюється російська пропаганда та ведуться дезінформаційні кампанії».

Що стосується України, то, згідно із наявними даними, у пропагандистських російських статтях часто йдеться про знецінювання Заходу, якому закидається моральний занепад, про підтримку російської політики, зокрема, у війні в Україні, або загалом про ситуацію в Україні, де з’являються повідомлення про нібито геноцид російськомовного населення.

Петер Даузенд, Ульріх Ладурнер і Міхаель Туманн теж присвятили свою статтю на ZEIT ONLINE питанню інформаційних загроз. При Європейській службі зовнішніх справ у березні 2015 р. було створено відділ стратегічних комунікацій, який має боротися із фейковими новинами з Росії. Зазначається, що “поштовхом для його створення стала війна в Україні”. Хоча сам відділ зовсім не великий, для нього працює близько 400 журналістів, співробітників ВНЗ, громадських організацій, посадовців та окремих осіб з 30 країн світу. Деякі із досвідчених експертів – з України: організація “СтопФейк”. Як і інші активісти, українці повідомляють про свої “знахідки” у Брюссель.

  • призначення Христі Фріланд Міністром закордонних справ Канади

Христя Фріланд – українського походження. Свого часу вона працювала журналісткою у Києві і Москві, виступала проти анексії Криму Росією і потрапила до санкційного списку РФ.

Spiegel пише, що у своїй новій ролі Фріланд могла б стати противагою уряду Трампа завдяки її ставленню до Росії. Вона характеризувала саму себе як канадсько-українську активістку.

До власне українських політичних кроків, висвітлених у німецьких ЗМІ, слід віднести новину про позов України проти Росії до Міжнародного кримінального суду.

До малочисельних статей та новин, що висвітлюють Україну позитивно, відносяться такі інформприводи, як, наприклад, виступ львівської філармонії в німецькому місті, цікаві місця для подорожі Україною,  нове життя в таборі для біженців або успіхи заводу «Антонов».

Розглянемо більш детально найбільш показові статті у німецьких видяннях.

НАЙПОПУЛЯРНІШІ НІМЕЦЬКІ  ІНТЕРНЕТ-ЗМІ

Focus Online

У формі листа Ульріх Райтц звертається до Б. Обами, який йде з посади Президента США, і аналізує, що той залишив після себе. Автор пише щодо Обами: “Слідуючи своєму ізоляціоністському кредо, Ви не змогли багато протиставити агресивній зовнішній політиці Росії в Криму, в Україні та, все більше, у балтійських країнах”.

У статті Андреаса Умланда йдеться про те, як на російську агресію має відреагувати Вашингтон. Автор наголошує, що «неодноразові пропозиції політиків і дипломатів із Заходу вирішити конфлікт між Заходом і Росією шляхом довготривалого надання Україні нейтрального статусу (своєрідна “фінляндізація”) у колишніх радянських республіках зустрічають з нерозумінням. Особливо у Києві такі ідеї сприймаються із розгубленістю, іронією або гіркотою, і західну наївність по відношенню до Путіна ніхто не розуміє».

А. Умланд пише: «Дуже малоймовірно, що Україна погодиться на закріплення власного поділу і довготривалий позаблоковий статус основної частини своєї території, тільки тому, що Дональд Трамп, Генрі Кіссінджер та інші вимагають цього від замордованої Росією нації».

Важливим є також наступне твердження: «Можливе визнання США російської анексії Криму сприяло б загальному знеціненню міжнародного права – принаймні, на пострадянському просторі».

Окрім видання Focus, дану статтю опублікував Huffingtonpost.

Spiegel

Юліана Романішин та Анастасія Власова зробили репортаж із табору для переселенців “Надія”, що у Харкові. Він надає притулок для 400 біженців зі Східної України, тоді як загальна кількість вимушено переселених осіб, згідно з даними Міністерства соціальної політики, складає мінімум 1,8 млн.
Наголошується, що “потік шукачів притулку в Україні відноситься до найпотужніших у Європі з часу закінчення війни за Югославію”.

image-1093993-860_galleryfree-fvch-1093993

Табір “Надія” було збудовано за кошти GIZ. “Табори мали стати тимчасовим рішенням”, – каже Бербель Швайгер, проектний менеджер GIZ. Але більшість біженців вже більше року живе у тимчасових спорудах. У них більше немає Батьківщини, і на них постійно тиснуть згадки про війну, які всі тутешні жителі постійно носять у собі”.
Ідея репортажу полягає у тому, що життя продовжується, і хоч для жертв війни воно докорінно змінилось, проте у них все одно є можливість будувати власне щастя.

Северин Вайланд пише про те, що у нового міністра закордонних справ ФРН Зігмара Габріеля буде 3 базових “об’єкти”: Європа, Росія і трансатлантичні відносини. Ситуація в Україні теж знаходитиметься на порядку денному Габріеля: “Український конфлікт залишається ще одним центральним питанням. Однак після того, як Президент США Дональд Трамп прийшов до влади, незрозуміло, якою буде доля Мінського мирного процесу, і чи буде вона взагалі. Президент США передав посередницькі переговори у руки німецького канцлера і Штайнмаєра. Чи залишить Трамп дію “нормандського формату” (Німеччина, Франція, Росія, Україна), чи захоче сам шукати рішення з Москвою і Києвом – не зміг відповісти навіть Штайнмаєр”.

Крістіна Гебель звертає увагу на те, що для Сергія Лаврова, який уже 13 років очолює МЗС Росії, Рекс Тілерсон буде вже п’ятим американським колегою. Він із команди Трампа, а нового президента США в Росії сприймають позитивно. “У цьому сенсі 66-річний Лавров може нарешті розслабитися. Як мінімум, тому що український конфлікт відійшов на другий план, відтоді, як Москва у вересні 2015 р. втрутилась у війну в Сирії. Російська ізоляція тривала недовго”.

Die Welt

Інга Пилипчук дає відповідь на питання: «Відпустка в Україні – чи це взагалі ще можливо?»

Стаття починається репортажем зі Львова – українського міста, привабливого для туристів з усього світу. Далі мова йде про німецько-український молодіжний проект, присвячений 30-річчю Чорнобильської трагедії. Група підлітків зупинилась переночувати у Києві, тому журналістка пише також про дух і привабливі місця столиці. Щодо воєнних дій на сході України – авторка застерігає від поїздок у зону конфлікту, але наголошує, що інші місця на сході, такі, як Харків, є безпечними і туристично привабливими.

Даніель-Ділан Бьомер і Торстен Юнгхольт взяли інтерв’ю у Вольфганга Ішингера, голови Мюнхенської конференції з питань безпеки. Колишній дипломат вважає, що Трамп і Путін навряд чи стануть союзниками, але вони мають співпрацювати один з одним, щоб зняти міжнародну напругу. Ішингер розглядає можливість відмови України від членства в НАТО: «Нещодавно мужні голоси у Києві сказали: ми зможемо просунутись вперед у конфлікті з Росією, тільки якщо приймемо болісні рішення. Мабуть, ми повинні відмовитись від цілі вступити до НАТО, принаймні, у короткій та середньостроковій перспективі. Новий Президент США Трамп міг би поговорити про це з Порошенком у Києві та Путіним у Москві й запропонувати Україні в обмін на відмову від НАТО гарантії безпеки та інші гарантії, які мали б більшу цінність, ніж ті, що були дані у 1994 р. Тим самим Росія була б позбавлена аргументу тримати Україну в дестабілізації, щоб запобігти її членству у НАТО, і тоді Київ, можливо, мав би краще майбутнє, ніж країна-міст між Сходом і Заходом».

Ріхард Герцінгер засуджує наміри Заходу пом’якшити санкції проти Росії. Маються на увазі не тільки заяви Трампа, а й настрої німецьких політиків, зокрема, Хорста Зеєхофера. Херцінгер наголошує, що українці докладають великих зусиль для впровадження необхідних реформ, і якщо у цей момент Захід відвернеться від них, то це буде зрадою. “У вирі спекуляцій щодо майбутнього санкцій та відношення Заходу до Росії поступово відходить на другий план те, що в цьому контексті у першу чергу стоїть на карті: доля України – країни, яка попри надзвичайний внутрішній і зовнішній спротив не відступає від реформаційного курсу, і при цьому досягає помітних успіхів, всупереч протилежним твердженням, поширеним на Заході”.

Фото: Corbis via Getty Images

N-TV

Себастіан Хульд назвав свою статтю про операцію Atlantic Resolve «Переміщення військ через Німеччину: просувається ризиковане шоу США на колесах». Він вважає, що маневри НАТО у Східній Європі для відлякування Росії мають свою негативну сторону. Із певним осудом Хульд описує позиціонування даної операції: «Лиховісна музика, картинки озброєних бойовиків в Україні, карти Росії, що розширюється на захід: армія США у Європі опублікувала на своєму сайті відео про операцію “Atlantic Resolve” (“Атлантична рішучість”). Його меседж: після окупації Криму і дестабілізації Східної України наступною жертвою Росії може стати країна ЄС, і тому армія США поспішає на допомогу”».

ZEIT ONLINE

Андреас Умланд вважає, що велика кількість політичних конфліктів в Україні свідчить про глибину і невідворотність змін. “Політика України формується скандалами. Стара, корумпована система неухильно протистоїть перспективним реформам. Чи будуть вони успішними – залежить і від ЄС”.
Після створення нових інституцій, покликаних, зокрема, боротися із корупцією, почалось хоч і не безпроблемне, але прогресуюче впровадження нових правил суспільного та економічного життя. Для деяких груп населення, у першу чергу, для колишніх еліт, це має неприємні наслідки. Однак, попри їх спротив, країна змінюється.
“Всупереч картинці, яку іноді поширюють західні медіа щодо України, повільний, але серйозний реформаційний процес у пострадянській країні все ж відбувається”.

Фото: Gleb Garanich/Reuters

А. Умланд говорить, що “українське громадянське суспільство стало важливим фактором у національному законодавчому процесі та у процесі прийняття державних рішень”.

Автор зауважує, що “сьогодні МВФ та ЄС, разом з десятками інших спонсоруючих організацій, пропонують Україні своєрідний план Маршала”, і “приблизно через 10 років Україна, вірогідно, буде іншою країною – з меншою корупцією, більш успішною економічною моделлю та кращим апаратом управління”.

Щодо відносин України із західними партнерами прогноз Умланда негативний, але реалістичний: “Оскільки у найближчі роки не видається можливим членство ані у ЄС, ані в НАТО, то Україна, як і Молдова та Грузія, залишатиметься у геополітичній сірій зоні”.

Дану статтю опублікували також Focus і Huffingtonpost.

Алекс Козер пише про те, що медіа відіграють важливу роль у формуванні громадської думки в Молдові. 70% каналів у її кабельних мережах – російські, такі, як Перший канал, НТВ, Росія ТВ або Звєзда ТВ, що активно поширюють прокремлівську пропаганду. Наголошується, що Україна заборонила мовлення цих каналів на своїй території ще у 2014 р., і подібним чином вчиняють країни Балтії.

У статті згадується також про ставлення молдаван до окремих політиків зі світової арени. Так, найбільший рівень довіри у них до Путіна (66%), тоді як у Петра Порошенка, “прицільної жертви російської пропаганди”, цей показник найгірший: йому довіряють лише 10% молдаван.

Штеффен Добберт зробив репортаж із ринку “Сьомий кілометр” в Одесі. Журналіст прикинувся власником магазину спортивного одягу в Берліні, щоб дізнатися, як функціонує найбільший у Європі ринок підробок. У статті детально описано, як виглядає і чим живе т.зв. “поле чудес”. Добберт засуджує цей торговельний феномен України: “Те, що ніхто не відчуває себе відповідальним за плагіат, – є частиною системи чорного ринку в Одесі”. “Працівники охоронної служби ніяк не перешкоджають продажу фальшивих товарів. Вони втручаються лише тоді, коли торговці сваряться між собою або з клієнтами. А так вони ходять туди-сюди вулицями між контейнерами і контролюють підозрілих клієнтів або відвідувачів, які задають надто багато питань”.

Фото: Kirill Golovchenko für DIE ZEIT/Focus

Йозеф Йоффе переконаний, що попри очікування відлиги у відносинах між Росією і США після приходу Трампа до влади, його дружба із Путіним малоймовірна. При описі можливих альтернатив Україна згадується як потенційна розмінна монета. «Існує приказка: коли слони займаються любов’ю, вони топчуть траву. Трамп назвав НАТО “неактуальним” і пригрозив європейцям: ви платите, або ми йдемо звідси. Що, якщо Трамп запропонує Кремлю Україну, як ранковий дарунок молодій дружині, і скасує санкції, які так вперто захищає Меркель?»

Тео Зоммер пише у своїй колонці про те, що між США і Китаєм назріває Холодна війна, яка може згодом перерости і у збройне протистояння. У той же час він вважає, що війна між Росією і США, попри конфлікт на сході України і анексію Криму, малоймовірна. «Попри анексію Криму, українську кризу та постійні сутички вздовж нової європейської лінії розмежування, я не вірю у гостру воєнну загрозу. Ані в Москві, ані у Вашингтоні не забули фундаментальний урок Холодної війни: хто стріляє першим, помирає другим. У Європі можуть бути провокації, нікому не потрібне виставлення на показ військової сили, політичні сварки щодо демаркації атлантичної і російської зон впливу, можливо – той чи інший інцидент у контрольованих межах. Однак ніхто не захоче і не може захотіти повномасштабної війни: ані Володимир Путін, ані, при всій його непередбачуваності, – Дональд Трамп».

STERN

На порталі опубліковане інтерв’ю Каті Глогер з головою Мюнхенської конференції з питань безпеки Вольфгангом Ішингером. Частина питань стосувалась можливої позиції України в контексті відносин з НАТО.

Ішингер: Розширенння НАТО на схід досягло певної природньої межі. Сьогодні Україна не є кандидатом на членство в НАТО. До цього можуть апелювати такі, як Дональд Трамп, що не мають зовнішньополітичного досвіду.

Журналістка: Але це означало б фактичне визнання анексії Криму та російської зони впливу в Україні.

Ішингер: Ні, в жодному разі. Анексія Криму була порушенням норм міжнародного права, яке ми не можемо визнати. Але якщо у питанні безпеки Україна позиціонуватиме себе своєрідним мостом, як, наприклад, Фінляндія, то у Росії зникне аргумент для того, щоб зберігати дестабілізацію України, аби запобігти подальшому просуванню НАТО. Втім, тоді Україні потрібні дійсно надійні гарантії безпеки.

Süddeutsche Zeitung

Катрін Калвайт пише про те, що в Україні побоюються, що солідарність Заходу щодо позиції України припиниться, а позиція Путіна не зміниться. Цитується О. Мотиль, який попереджає про небезпеку повноцінної війни. Міністр оборони С. Полторак також попереджає про силу противника. Автор згадує статтю К. Єлісеєва у WSJ про те, що страх та слабкість є поганими союзниками, і не на всі компроміси можна піти. Цитується експерт Н. Коваль, яка вважає, що Україна знаходиться в критичній точці реформ. При цьому існує думка, що саме від них усе залежить.

У іншій статті Катрін Калвайт описує ставлення українців до Трампа, зокрема їх страх перед компромісами за рахунок України. У цьому контексті згадується стаття Пінчука й описується реакція політиків і суспільства, зокрема те, що Чубаров назвав його зрадником. К. Калвайт нагадує, що Пінчук співпрацював із Клінтон і тепер прагне переорієнтуватися. Прогнозується тиск української економічної еліти на Порошенка задля компромісів, але зазначається, що поки позиція влади лишається незмінною.

Показовою є стаття Мартіна Шульце Весселя «Та, що йде особовим шляхом», де подаються роздуми про імперську природу Росії і її вплив на сьогодення. Автор підкреслює, що Україна займає важливе місце в історії Росії, а українську незалежність росіяни сприймають складно, незважаючи на те, що в Україні є окрема нація та своя мова.

Також в одній зі статей за січень згадується фактор «штучного голоду», який впливає на колективну пам’ять українців і ставлення по відношенню до росіян.

Окремої уваги заслуговує стаття Штефана Брауна «Розрахунок Києва» від 30 січня, де ескалація конфлікту в Авдіївці аналізується з геополітичних позицій. Автор припускає, що ескалація може бути вигідна Києву, який через військову ескалацію нагадує Трампу про конфлікт і сподівається відтермінувати зняття санкцій з Росії.

Фото: Fabrizio Bensch/Reuters

Frankfurter Allgemeine Zeitung

Райнхард Везер пише у статті про берлінську зустріч Петра Порошенка з Ангелою Меркель про безрезультатність переговорів. Однак автор явно виступає на боці України і підтримує українську сторону в конфлікті на сході. Везер зазначає, що ключ до припинення кровопролиття мають ті, хто розв’язав війну і підтримує її. Винуватцем війни Везер об’єктивно вважає Москву: «Допоки Кремль підтримує т.зв. сепаратистів зброєю, грошима і людськими ресурсами, всі дискусії з приводу дотримання Мінських угод – не більше, ніж імітація мирного процесу».

Huffington Post

Себастіан Кріст засуджує радикалізацію у Німеччині – як зі сторони Правих, так і Лівих. Щодо останніх журналіст зазначає: “Хто може вірити ще одній так званій “антивоєнній партії”, яка спочатку підбиває клинці до такого деспота, як Володимир Путін, і захищає його воєнні дії в Криму та на Донбасі, розповсюджуючи наклеп на 45 млн. українців, тільки для того, щоб потім взагалі впасти в очах усього світу, зберігаючи мовчання про очевидні воєнні злочини російської армії під час м’ясорубки у Алеппо?”

Мері Папенфус згадує: Трамп не завжди був лояльний до Росії. Ще у 2014 р. під час “Кримської кризи” він запропонував ввести проти Росії тяжкі санкції, а Путіна назвав “брехуном”, якому “не можна довіряти”: «Коли Трамп говорив про напад Росії на Крим, він вказав тоді на порушені обіцянки Росії. Трамп процитував Путіна наступними словами: “Ми не підемо в Україну, ми цього не зробимо, цього ніколи не станеться”. Далі Трамп написав: “Через двадцять хвилин вони здійснили вторгнення”».

Борис Райтшустер пише про підтримку Путіним правих сил у Європі. Угорський Інститут політичних досліджень Political Capital опублікував дослідження „The Russian Connection“ 2014 р., згідно якого 15 із 24 найвпливовіших правих партій у Європі відкрито підтримують Путіна і прагнуть йти спільним шляхом із Росією, осторонь ЄС. “Вперше новий союз став помітним в українському конфлікті: у березні 2014 р. Путін запросив понад 50 політиків із ЄС на незаконний “референдум” до Криму у якості “спостерігачів”. Окрім чотирьох “лівих” з Німеччини – решта запрошених “спостерігачів” були правими радикалами”. В якості прикладу автор підкреслює, що “Австрійська партія свободи відома не тільки завдяки своїй жорсткій критиці у бік ЄС та дружелюбному ставленню до Москви – вона також бореться за скасування санкцій, що були введені через агресію Росії проти України”.

ПОРТАЛИ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ: НІМЕЦЬКИЙ УРЯД ТА МЗС

 

Тема України в контексті Росії

Україна згадується серед країн, які можуть зазнати впливу політики Президента США Д. Трампа, якщо той поверне свій курс у бік Росії.

Прем’єр Нової Зеландії Білл Інгліш зазначив, що канцлер А. Меркель розповіла йому про актуальні проблеми Німеччини, в тому числі – про ситуацію в Україні і стосунки з Росією.

Також на урядовому брифінгу піднімалось питання консультацій з українським урядом з приводу дозволу приїхати в Берлін на саміт міністрів аграрної політики G20 для міністра сільського господарства РФ, який включений до санкційного списку. У відповідь пролунала думка, що Німеччина зацікавлена в ефективній співпраці з Росією.

Спікер МЗС підкреслює, що Росія однозначно має вплив на сепаратистів, тому з нею треба працювати для досягнення миру.

Тема України в контексті ЄС

Українська криза розглядається як виклик для ЄС, і щоб відповісти на нього, Європі потрібно об’єднатися. В складні часи Євросоюз має працювати над конфліктами, у яких порушується міжнародне право, в тому числі, в Україні. Таке повідомлення доносить у своїй промові Ангела Меркель. В іншому повідомленні Україна зазначається у переліку країн-сусідів ЄС, а українсько-російський конфлікт – серед проблем у сусідстві з ЄС.

Українсько-німецькі відносини

Виділяється спільна заява Голів МЗС П. Клімкіна та Ф.В. Штайнмаєра. Німеччина і Україна спромоглися побудувати дружні стосунки. Україні ще потрібно пройти непростий шлях реформ та подолання корупції. Німеччина у цьому Україну підтримує. Підкреслюється рік німецької мови.

Україна згадується також в контексті того, що Штайнмаєр іде з посади голови МЗС. Президент ФРН Гаук згадав роль Штайнмаєра у модерації конфлікту в Україні. Ураїнська криза – у переліку основних тем під час роботи Штайнмаєра на посаді голови МЗС. Штайнмаєр пишається, що вдалося організувати модерування конфлікту в Україні, до якого була залучена велика кількість організацій. Підкреслюється, що Німеччина і Франція допомагають знайти спільну мову, попереджають насильство. Зазначається, що без німецької участі відбулась би нова ескалація конфлікту.

В офіційних планах МЗС ФРН на подальші роки є проекти налагодження діалогу Україна-Німеччина, здебільшого за участі громадянського суспільства.

Візит Порошенка до Берліна

Канцлер Німеччини А. Меркель та Президент України П. Порошенко привітали один одного з 25 річницею встановлення дипломатичних відносин, а потім разом з Президентом Франції Ф. Олландом обговорили виконання Мінських домовленостей, дотримання перемир’я та обмін полоненими.

Канцлер занепокоєна ескалацією конфлікту, бажає продовження роботи Нормандського формату, хвалить економічні реформи в Україні і відмітила активність німецького бізнесу. Німецький експорт в Україну за перші три квартали 2016 року зріс на 17%, зазначила Меркель. Порошенко подякував Німеччині за підтримку, відзначив, що альтернативи Мінським домовленостям немає, і що в перемовинах має діяти сильна Німеччина. Крім того, Президент України нагадав, що потрібно координувати спільні зусилля та покращувати економічну співпрацю, зокрема, хотілося би отримати політичну підтримку в питанні енергетики та Північного потоку-2.

РУПОРИ РОСІЙСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ: RT DEUTSCH ТА SPUTNIK

 

У той час, як провідні німецькі медіа останнім часом дещо оминають «українську тематику» і нечасто тішать повноцінними публікаціями, присвяченими Україні, російська пропаганда у січні попрацювала у поті чола.

Улюбленими темами традиційно стали правий екстремізм, неможливість мирного врегулювання на Донбасі та вічна тема про «#КримНаш».

Якщо всерйоз сприймати публікації в зазначених ЗМІ, може скластися таке враження, що ультраправа ідеологія стала панівною у державі. Бо інакше як розцінювати повідомлення про вербування українськими військовими бразильських неонацистів чи святкування тисячами націоналістів дня народження «гітлерівського колабораціоніста» Бандери? У такому ж світлі зовсім не дивно, що заплановане видавництво щоденників Геббельса за 1944-1945 роки розцінюється як увага до націонал-соціалістської ідеології в Україні.

У питанні висвітлення конфлікту на Донбасі і пошуках мирного врегулювання в Україні зовсім не дивно, що вся відповідальність за ескалацію бойових дій покладається на урядові війська. У багатьох публікаціях йдеться про обстріли міст збройними силами України і необхідність посилення тиску на Київ з боку Берліна, зокрема.

Що стосується «кримської проблеми», російські пропагандистські ЗМІ постійно вказують, що приналежність півострова до Російської Федерації – це беззаперечний факт, який не варто навіть обговорювати, тому й використовують будь-яку можливість нагадати чи про покращення життя в «російському Криму», чи про порушення прав людини на території півострова, коли він входив до складу України.

Фото: Sputnik/ Vasiliy Batanov

З числа усіх публікацій, у яких згадувалась Україна, єдиною, яка висвітлювала «українську тематику» в позитивному контексті, була новина про неймовірну посадку літака Ан-22 на ґрунт у малійській пустелі. В усіх інших випадках навіть нейтральні новини чи повідомлення про українські успіхи приправлялися чималою ложкою дьогтю.

Втім, авторських статей і аналітики, присвяченої українській проблематиці, вкрай мало. Варто згадати статтю Владислава Санкіна про зустріч Петра Порошенка з Ангелою Меркель, яка, на думку автора, вилилася в традиційне «пропагандистське шоу» українського президента. Журналіст пише, що у Берліні Порошенко показує прийнятне для Заходу обличчя режиму і відкидає всі порушення прав людини в Україні. І хоча в Європі він «позиціонує себе відданим другом Заходу і жертвою міфічної російської агресії», у своїй країні він є покровителем радикальної націоналістичної ідеології.

Також зазначається, що Київ у цілях пропаганди або завищує, або занижує кількість фактичних жертв в охваченій вогнем Авдіївці, адже достовірність цієї інформації перевірити важко. І абсолютно зрозуміло, хто є винуватцем у січневій ескалації конфлікту на сході України: «У місцевих жителів не виникає жодних сумнівів у тому, хто першим відкрив вогонь. Численні представники українських збройних сил і воєнізованих формувань підтримують бойову риторику і не приховують своїх планів з вирішення «донбаського питання» шляхом насильства».

В іншій статті автор аналізує візит Джо Байдена в Україну. Санкін вважає, що це може нашкодити в подальшому відносинам України з адміністрацією Трампа, зважаючи на приналежність Байдена до табору демократів. Згадуючи, що екс-віце-президент знову закликав український уряд до реалізації реформ, автор не забув зазначити, що у випадку з Україною його слова – «риторична мантра».

Публікації у російських медіа є яскравим контрастом до контенту у німецьких ЗМІ. Зважаючи на схвальні коментарі читачів та численні «пальці вгору» під німецькомовними статтями у Sputnik і Russia Today, можна було б зробити висновок про прогресуюче негативне ставлення до України, але насправді це скоріше свідчить про застосування Росією т. зв.  «соціальних ботів» – у якості ідеального доповнення і супроводу пропагандистських повідомлень.

Загалом у січні Україна згадувалась у німецькому медіа-просторі здебільшого в контексті стосунків світових лідерів з Росією. Це свідчить про поки що слабку суб’єктність України на міжнародній арені, оскільки більшість акторів прагне нав’язати в українському питанні свій порядок денний, залишаючи українську позицію осторонь від процесу ухвалення рішень.